Категорії

Про підсумки своєї роботи у 2014 році, про здобутки та перспективи розвитку Золотоніського району говорить Валерій САРАНЧА

24 лютого виповнився рік як Валерій Петрович Саранча працює на посаді голови Зо­лотоніської районної ради. Йому довелося очолити район у один з найсклад­ніших і найтрагічніших періодів історії України – у період Революції Гідності, буремних подій на Майдані та зміни влади. Про підсумки своєї роботи у 2014 році, про здобутки та перспективи розвитку Золотоніського району говорить Валерій САРАНЧА:

Валерію Петровичу, ска­жіть, чи не жалкуєте Ви, що погодились очолити район­ну раду, адже до цієї посади мали стабільну роботу у СТОВ «Пальміра» і вищу зарплату…

   – Цей крок, на який я наважив­ся, був підкріплений розумом і емоціями. Події, які відбувалися тоді у нашій країні, вплинули на моє рішення стати головою ра­йонної ради. Чи жалкую? Ана­лізуючи ті події, звісно, відчув певні протиріччя. З одного боку ні про що не шкодую, адже за період роботи на цій посаді по­знайомився з великою кількістю людей. Серед них багато про­фесіоналів, порядних, з якими хочеться працювати. Я отримав новий життєвий досвід, практи­ку роботи на державній посаді. Краще пізнав район. Здобув нові знання, враження. Реалізу­вав себе у новій сфері. З іншого боку – трохи жалкую, адже робо­та приносила більше негативних емоцій, викликаних сумними по­діями у нашій державі. Це жертви на Майдані, анексія Криму, по­ява сепаратистських рухів, поча­ток антитерористичної операції, фактично неоголошеної війни. Золотоніщина поховала бага­тьох своїх синів-героїв, ось їх уже нараховується вісім осіб. Тому часто доводиться дивитися в очі батькам, дружинам, родичам за­гиблих, відчувати себе ніби ви­нним у їхній загибелі.

   Багато негативу викликає мобі­лізація жителів району, відправка їх у зону АТО. Я часто буваю на таких заходах. Це завжди важко. Розумію, що проводжаємо хлоп­ців на війну. Перед очами часто постає така картина: п’ятирічна дитина обхопила рученятами свого батька і плаче: «Тату, не йди!». Звісно, це позитиву не ви­кликає. Відчуваю свою відпові­дальність за всі ці події.

    Великі переживання пов’язані з тим, що за останній рік дуже зу­божіло наше населення. Щодня у мене на прийомі бувають люди з матеріальними проблемами, які розповідають про своє горе і болі. Ми намагаємось кожному допо­могти, якось підтримати. Розумію людей: їхні образи пов’язані з ві­йною, різким підвищенням цін, стрибком курсу долара, відсут­ністю контролю за ціноутворен­ням, зростанням вартості кому­нальних послуг… Жителі району, не маючи як продемонструвати свій протест, часто виказують обурення місцевій владі. Хоча місцева і районна влада, на жаль, не можуть вирішити глобальні державні питання.

    У той же час, якби не було складно тут працювати, я розу­мію, що цю роботу не можна ста­вити ні у яке порівняння із служ­бою наших воїнів, які, ризикуючи власним життям, захищають за­раз нашу країну.

   – Чого було досягнуто у Зо­лотоніському районі за цей рік? Що було конкретно зро­блено?

    – Незважаючи на величезну кількість проблем, ми не опус­кали руки. Я доклав усіх зусиль, щоб Золотоніський район пра­цював і розвивався стабільно. І можу впевнено сказати – ми отримали певні результати. Зо­крема, протягом 2014 року Золо­тоніщина займала перше місце в області за рейтинговими показ­никами.

   Головне завдання, яке ставив перед собою і досяг, – стабілі­зація суспільно-політичних від­носин у районі. По суті на Золо­тоніщині весь рік не було голови райдержадміністрації. Цей рік у районі пропрацювали за модел­лю «парламентсько-президент­ської республіки». Склалися такі умови, що мимоволі провели експеримент із децентралізації влади – коли велика кількість функцій замикалась саме на го­лові районної ради. Тому у жи­телів Золотоніського району є можливість порівняти цей варіант роботи з іншими моделями.

   Прийшовши на посаду, я зберіг той кадровий потенціал, що був у районі. Мій принцип – створити команду з тих людей, які мають досвід роботи. Це заспокоїло ряд громадських організацій. Потім вдалося сформувати районну організацію «Народна самообо­рона» – дієвий колектив активіс­тів, який зробив багато корисних справ для району, зайнявся во­лонтерською роботою і здійснив близько сотні поїздок в зону АТО. Але це все було реалізовано за­вдяки спільній роботі сільських рад та благодійності населення Золотоніського району, яке ще­дро підтримує бійців АТО.

   Доводилось багато зусиль до­класти, щоб вирішити фінансові питання. Ми отримали складний бюджет – були великі проблеми з його наповненням, довелося добряче попрацювати, щоб ви­конати бюджет 2014 року. Проте його виконали і навіть переви­конали. Збільшили надходжен­ня від сплати податків за землю більше, ніж на мільйон гривень. Досягненням можна вважати і те, що більшість керівників, які мали проблеми зі сплатою податків, все-таки розрахувались із дер­жавою. Ми зуміли переконати їх, що не платити податки у такий важкий час для країни – це зло­чин.

   У минулому році, незважаю­чи на війну в країні і проблемну роботу казначейської служби, вдалося залучити кошти і вико­нати комплексні роботи в освіт­ній, медичній, соціальній галузях. Одні з найбільших досягнень – це відновлення роботи стаціонарів Пальмірської та Домантівської лікарень, а також Вільхівського навчально-виховного комплексу. Було проведено багато ремонтів у школах району та центральній районній лікарні.

   Дуже важливою роботою є від­новлення вуличного освітлення у селах. Було відремонтовано ба­гато доріг комунальної власності, звичайно, по можливості.

   В цілому удвічі збільшилось фінансування бюджету розви­тку району, діяли всі затвер­джені районні програми. Я переконаний, що сільські жи­телі повинні жити не гірше, ніж міські, і отримувати всі ті по­слуги, які мають містяни.

(Далі буде)

Повернутись